Голод 33-го
– біль душі і пам'ять серця
«Ні труни, ні хрестів І ні тризни!
Прямо в яму, На віки-віків!
Чорна сповідь Моєї
Вітчизни
І її затамований гнів»
А. Листопад
Голод…
Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Український народ у
смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його
жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України.
Відкриті
архівні документи ще і ще раз засвідчують, що авторами геноциду, штучного
голодомору, фізичного знищення народу стали тодішня правляча влада, радянський
політичний режим.
Народ
України пам’ятає сторінки свого життя, але з часом відійдуть у небуття свідки
тих трагічних подій Великого Голодомору. А тому варто робити все, щоб їх
нащадки, особливо молодь, знали про ті лихоліття, свято берегли їх у своїй
пам’яті в ім’я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.
23 листопада
на
абонементі бібліотеки для шановних користувачів експонується книжкова виставка пам’яті «Голод 33-го –
біль душі і пам'ять серця». На виставці представлені документи, фотографії та
публікації про геноцид української нації, спогади і свідчення очевидців, тих,
хто у своїй пам’яті крізь роки проніс страждання та біль, спричинені
тоталітарним режимом.
Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди
залишиться в нашій пам’яті, як одна з найстрашніших сторінок минулого, тому що
пам’ять – це нескінченна книга, в якій записано все життя: і життя людини, і
життя країни.
Голодомор
Ти кажеш не
було голодомору?
І не було
голодного села?
А бачив ти
в селі пусту комору,
З якої
зерно вимили до тла?
Як навіть
вариво виймали з печі
І забирали
прямо із горшків,
Окрайці
виривали з рук малечі
І з
торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш,
не було голодомору?
Чому ж
тоді, як був і урожай,
Усе суціль
викачували з двору.
-Греби,
нічого людям не лишай!..
Я бачив сам
у ту зловісну пору
І пухлих, і
померлих на шляхах.
І досі ще
стоять мені в очах…
А кажеш –
не було голодомору!
Д. Білоус
Немає коментарів:
Дописати коментар